Мені одній здається, що січень завжди тягнеться так довго... а лютий, березень і т. д. проходять значно швидше. А потім ти оглядаєшся і вже літо. Я завжди починаючи з лютого чекаю на весну. Це моя улюблена пора року. Я неодноразово про це тут розповідала. Але весна так швидко завжди минає, і в той час, коли хочеться щоб вона тривала вічно, зазвичай закінчується травень. І настає спекотне літо.
А покищо я радію зимі зі снігом і більш-менш прийнятній погоді. От тільки б по-частіше з'являлося сонце, його в цю пору особливо бракує. Вчора був, мабуть, найкращий день, для мене, за цю зиму. Не зважаючи на туман, цей день виявився напрочуд прекрасним. А сам туман не дошкуляв своєю вологістю, а навпаки, прикрашав все навколо такою собі занавіскою загадковості і таємничості.
Ми дуже довго гуляли. Насолоджувались моєю улюбленою архітектурою і робили кадри на згадку. А коли підійшли до Поштової Площі, вирішили піднятись на фунікулері, і вийшли з нього саме в той момент, як була вечірня служба в Михайлівському соборі, а зовсім поряд, у парку, був цей самий густий і загадковий туман, в який було просто не можливо не пірнути з головою. Чим і займались місцеві прохожі. До них долучилися і ми.
Це було так, ніби я потрапила в Країну Чудес Аліси. Дерева, сутінки, туман, чудова панорама біля альтанки, хоча і затуманена, але саме через це здавалося, що якщо закрити очі, то можна опинитися у тій самій Країні Чудес і зустріти Божевільного Капелюшника, Березневого Кролика, Чеширського Кота, Білу Королеву. І цей момент абсолютної наповненості і приємне відчуття, яке не підвладне часу. Такі моменти залишаються з нами на завжди.
___
