Мені хочеться писати про ці місця, де ми є, і де нас немає, місця, які нам сняться, і ці сни тягнуться з ночі в ніч, наповнюючи наші дні очікуванням наступного сюжету, місця, які нам пам'ятаються, які нас наповнюють і які ми перевозимо з собою, які до нас приростають, які нам болять, які не можна відірвати від себе, бо вони відриваються тільки разом зі шкірою, ми плачемо від своєї пам'яті.
Дзвінка Матіяш - Роман про Батьківщину
Продовжую радувати новими для вас фотографіями зі Львова. Цього разу я розповім вам про львівську архітектуру. Саме через неї мені найбільше хотілось побувати там.
Львів, він якийсь дрімучо-коричневий. Опинившись у ньому, здається, що ти у якомусь старовинному місті десь років 400 тому. Архітектура у ньому наскрізь просякнута історією. Дуже багато старих будівель та будиночків. Адже саме цим він і славиться. А завдяки тому, що Львів дуже щільно забудований, а вулички у ньому досить вузькі, виникає таке приємне відчуття затишку та захищеності.
Мені дуже сподобалось те, що майже всі головні пам'ятки архітектури зосереджені в центрі міста. Можна безкінечно ходити вулицями і насолоджуватись чудовою атмосферою, старовинними спорудами і хорошою музикою. Я обожнюю ту кольорову гаму, яка переважає у Львові, така собі ніжно-пастельно-коричнева. Дуже подобаються салатові, рожеві, бордові, коричневі та навіть чорні будівлі. Майже на кожному домі присутня цікава ліпнина. І леви, леви, леви!...
